18.09.14

Про гімни у храмах і пустки у душах

Приїхавши сьогодні зранку до Трускавця на роботу, вийшов на своїй зупинці неподалік церкви Покрови. Була без десяти хвилин дев'ята ранку. З храму через динамік чувся спів дяка, голос його вже пізнаю, бо повз цієї церкви проходжу часто. Прислухався: співає "згинуть наші воріженьки", тобто, гімн України. З якої оказії він його співав, не можу й збагнути, може панахида за воїнами АТО служилася. Це моє припущення, але воно значення не має до того, що хочу сказати.

Як на мене, храм Божий є для прослави Господа нашого, Творця Всесвіту і нас самих. Уявити собі, що у церквах читають лекції про життя на Марсі чи співають "Ой ти, Галю, Галю молодая", я не можу. Там є свої церковні канони, поза богослужіннями можу уявити собі інші форми прослави Бога, наприклад, концерт духовної пісні. З патріотичних пісень в наших церквах ще можна допустити "Боже великий, єдиний, Русь-Україну храни" на музику Миколи Лисенка. Що стосується гімну України, то слова й музика його є класикою й обговорювати це тут нема сенсу. Але співати "згинуть наші воріженьки" у храмі, де має проповідуватися любов до ближнього й навіть ворогів своїх, якось не до ладу. Це моя суб'єктивна думка...

Далі до місця роботи моя дорога пролягала вулицею Степана Бандери мимо головного тутешнього греко-католицького храму, що носить ім'я Святого Миколая. Трохи вище є споруда, яка до недавнього часу слугувала за єпархиальне приміщення. За радянської доби це був готель "Дружба". Два чи три роки тому канцелярію Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ перенесли до Дрогобича, а в трускавецькій споруді церковники розгорнули справжній бізнес. Великого дерев'яного хреста зі стіни чотириповерхового будинку зняли. Тепер тут майорять різні вивіски, що сповіщають про лікування п'явками, масаж та інше. Характерно, що у цьому ж приміщенні зі знятим хрестом, що й далі є церковним майном, розташований "Єпархиальний музей". У ньому зберігають різну церковну атрибуцію та речі - фелони, книги тощо, а також пасмо волосся Андрея Шептицького.

Ще одне, що кидається в очі неподалік церкви Святого Миколая у Трускавці - великий банер з обличчями загиблих на Євромайдані. "Небесну Сотню" тут ще раз мовби розіп'яли - полотнище, прикріплене до церковної огорожі, обвисає, пошарпалося. Ще трохи, і воно виглядатиме так, як національні прапори на деяких фрагштоках, що стали майже дрантям, настільки пошарпалися. Чи то дух вони навіюють, чи то бездуховність - питання риторичне.
5 Нотатки правдолюба: Про гімни у храмах і пустки у душах Приїхавши сьогодні зранку до Трускавця на роботу, вийшов на своїй зупинці неподалік церкви Покрови. Була без десяти хвилин дев'ята ранку...
< >