09.01.15

Різдвяні традиції мого рідного села

Найпершим із зимових свят календарного року є Святий Вечір, який українці святкують 6 січня. Цей день багатий народними християнськими традиціями, особливо в гірських районах України. Цікаво відзначають Народження Христа на батьківщині автора цих рядків - у селі Тисовиця Старосамбірського району Львівської області.

Це свято люблять усі - від малого до старого. На Святий Вечір дітвора має змогу піти по хатах з колядою й славити Мале Дитятко Ісуса, а старший чоловік, повечерявши пісної, водночас святкової страви, згадати у родинному колі рік, що минув, попросити Божого благословення на наступний. До вечері готуються заздалегідь. Для куті приберігають відбірної пшениці, відкладають найкращих сушених грибів, встановлюють ялинку. Крім того, у господарському приміщенні, яке називають боїщем, є відкладені гарний житній сніп, оберемок запашного сіна та соломи.

Крім куті, ґаздиня готує й інші святовечірні страви, серед яких зварена в лупині й обчищена картопля, яку подають з квашеною капустою, рідка грибна юшка, пироги, голубці. Наїдки на святковому столі мають бути пісними. Характерною рисою приготування страв до Святої Вечері є те, що усе заправляють лляним олієм: картоплю й квашену капусту, підсмаженою на олії цибулею заправляли грибну юшку, пироги та голубці. Тому, вечеря була надзвичайно запашною та особливо смачною. Олій був домашнім, батьки мали зроблену дідом олійницю, яка обслуговувала своє село, приходили люди й з навколишніх сіл...

Вечеряти в селі старалися якнайшвидше - лишень стемніло й зійшли перші зірки на небі. Про готовність до вечері сповіщала мати, а знак розпочинати її подавав батько.

Підготувавши все необхідне, сім'я вирушала до невеличкої річки, що текла просто за хатою, вмитися та окропитися водою. При сильному морозі там заздалегідь прорубували ополонку. Попереду йшов глава сімейства, за ним йшли сини, потім дочки. Мати ж залишалася в хаті й очікувала повернення челяді.

Помолившись разом біля річки та вмившись крижаною водою, батько вмокав снопа та окроплював усіх, промовляючи: "Христос ся Рождає!" По приходу до хати віталися з матір'ю, що чекала сім'ю: "Христос ся Рождає!" - "Славити Його!" - відповідала мати й запрошувала всіх до вечері.

Однак, до столу не сідали, а чекали знаку батька. Батько ж, поклавши у кут житній сніп, розсипав на підлогу солому, що символізувала ясла, де народився Христос, а мати підпихала під обрус запашного сіна чи отави. Запалювали свічки й вклякали до молитви.

Не обходилося й без забобонів. Дітям наказували качатися по соломі й кудкудакати, "аби ся кури несли", бабця закручувала соломою діри в ослоні, що були призначені для втикання куделі, "аби сусідам писки позатикати", ложки на столі старалися не опустити на підлогу, "аби ся худоба не губила". Попри всю урочистість Святого Вечора такі забобонні деталі насправді заперечували суть події народження Христа. З часом я усвідомив, що така "традиція" відвертає від розуміння того, що у Різдві Ісус прийшов до нас як Спаситель, і ніякі забобони не врятують нас від неприємностей...

Першим куштував страву батько. Розпочинали із обчищених зубчиків часнику - символу простоти, наголошуючи тим самим на убозтві при народженні Христа. Далі їли інші страви - усе, що наготувала мати. Скуштувавши усіх страв, сім'я колядувала - без коляди вечеря не була б святковою. У кожній колядці славили Христа, співали про Його народження у яскині, раділи появі на світ малого Дитятка.

Вечеря закінчувалася тоді, коли з-за столу вставав батько.

Дітей відпускали у коляду з сільськими гуртами, а батьки йшли з вечерею відвідати родинну материну хату. "На пляцу" у гірських селах, як правило, залишався хтось із синів, тобто, материн брат. Брали вузлик з вечерею: у нього клали по трохи основних страв - кутю, голубці, пироги тощо. Під вікном чи в сінях колядували й на запрошення ґазди заходили до хати. Там уся родина уже спільно вечеряла й колядою прославляла Ісуса, новонароджене Дитятко.

Ті роки мого дитинства пригадую щоразу, сідаючи уже зі своєю сім'єю спробувати святкової куті чи великодньої паски. То була пора, коли, попри заборону, свят Різдва та Великодня дітвора чекала з великим нетерпінням, бо можна було колядувати, а на Великдень чи не раз у рік піти до церкви. Святий Вечір завжди був для дітей першим очікуваним празником у році. Ми йшли з колядою до сільських осель, несучи звістку про народження Христа, не роблячи при цьому власних інтерпретацій цього християнського звичаю, що, на жаль, можна спостерігати сьогодні: надзвичайну подію, народження Месії, поступово перетворили у видовища - фестивалі, так звані рок-коляди тощо. Чи хотів би такого гучного прославляння сам Ісус, котрий народився в убогій стаєнці? Чи схвалив би також теперішні "колядування" - фактичні збирання грошей?
5 Нотатки правдолюба: Різдвяні традиції мого рідного села Найпершим із зимових свят календарного року є Святий Вечір, який українці святкують 6 січня. Цей день багатий народними християнськими тради...
< >