08.07.15

Господь - цілитель, Він урятував мене

Розкішна кругла клумба з різнокольоровими квітами. Посередині у великому колі високорослі пишні ружі, до них рядами-клумбами - троянди й квіти інших сортів. Усе багатобарвне, гарне таке, що дух перехоплює. Словом - рай...

Від захоплення з уст, що ледь ворушаться, так само ледь чутно злітає пісня:

"Ісусе, Світло наше,
Хай буде Тобі слава,
Владу нам даєш,
Бути дітьми Бога..."


Клумба з квітами поволі немовби тане, а з-поміж квітів випливає біла стеля з двома люмінесцентними світильниками.

"Ваша операція пройшла успішно, - чую жіночий голос. - А ви напевно співаєте у церковному хорі? Значить, це операційна, починаю розуміти. Оперований - я. Відповісти жіночому голосу не можу, нема сил. Хоч пісню й далі співаю. Уже розумію, що потрохи відходжу від наркозу...

Операція, яку мені зробили 3 липня, у п'ятницю, в хірургічному відділенні Трускавецької міської лікарні, тривала майже три години. Ще більше часу я пролежав у реанімації, приходячи до тями після сильної дози наркозу, яку мені ввели, зважаючи на складність операції. До операційної я зайшов трохи після дев'ятої години ранку, а привезли мене до палати о четвертій дня. Мені видалили жовчний міхур, який був майже вчерть наповнений камінцями розміром біля п'яти міліметрів. Складність операції полягала в тому, що всередині організму з причини несвоєчасного втручання почалося нагноєння, яке необхідно було вичистити. Такого важкого випадку тут не пригадують, говорили мені пізніше трускавецькі хірурги.

Передісторія моєї хвороби була такою. Ще в грудні 2014 року при обстеження на місці роботи у готельно-курортному комплексі "Карпати" лікарі виявили в моєму жовчному міхурі множинні дрібні камені, розміром з бісеринку. Дали рекомендації, як уберегтися від прогресування цієї хвороби: дієта. Список того, чого не можна, співпадав зі списком того, що смакувало й чого найбільше хотілося. Відповідно ж - я не те, що беріг свій організм від прогресування хвороби, а й стимулював цей процес. Після декількох нападів жовчного міхура, що супроводжувався сильними болями, у мене одного дня пожовтіло тіло - не лише очі, але й руки та ноги, тулуб. Дружина наполягла на виклику "швидкої" і мене доправили до Дрогобицької міської лікарні. Після обстеження діагноз підтвердився - це механічна жовтяниця. Доступною мовою, один із камінців застряг у жовчновивідному проході і його слід було негайно звідти видалити. Це можна було зробити двома способами - хірургічним втручанням або новим методом, що називається цисто-ентероскопія. Перший варіант мене не дуже тішив, бо не хотілося після операції довго загоювати зашитий живіт, тому я вибрав друге, хоч це коштувало дорого і їхати за порятунком мені довелося до Львова. Виручив Лев Грицак, генеральний директор ГКК "Карпати", котрий виділив мені одну з робочих легкових автівок. Того ж дня я повернувся до Дрогобича й продовжив очищувати організм від наслідків механічної жовтяниці. Лікаря, що опікувався там моїм здоров'ям, звали Любомир Копистинський і я йому вдячний за це...

А далі був Трускавець. Через день після виписки з Дрогобицької міської лікарні історію моєї хвороби завели уже тут - у Трускавецькій міській лікарні. Коли усе скінчилося і після операції я лежав в палаті №9, то розповідав дружині, як приходив до тями після наркозу. Про неймовірну красу квіткових клумб, про пісню "Ісусе, світло наше...", яку я співав, приходячи до свідомості.

"Та не розповідай про це нікому, скажуть, що вигадуєш, - мені на це дружина." "Але ж я не вигадую, бо медсестра, котрої я не бачив, а лише чув її голос, може підтвердити, що я співав. Лишень клумб, звісно, вона не бачила, - пробую жартувати." "Та як хочеш..."

Наступного дня після операції мою дружину закортіло детальніше дізнатися, як проходило оперування. Відвідати суботнього дня пацієнтів прийшов завідувач хірургічного відділення Богдан Куцик, то ж вона підійшла з цим запитанням до нього.

"Скажу вам коротко, пані, це було Божим чудом. Операція була дуже складною і ми вже хотіли робити звичайне хірургічне втручання. Але Господь вчинив так, що все пройшло, як і планувалося."

Операція без прямого хірургічного втручання, зазначу, називається лапороскопією. У нашому регіоні таким методом оперують у Дрогобичі та Трускавці. Двома словами: замість розпанаханого живота пацієнт має у ньому чотири дірки, через які хірург оперує хворий орган. Стежив він за своїми діями на моніторі, до якого інформація надходила через зонд, що вставлявся у ротову порожнину...

У цій розповіді про мою хворобу й одужання хочу подякувати насамперед Господу Богу. Він керував розумом, руками та серцем хірурга Володимира Кулини, анестезіолога Романа Діденка, операційної медсестри Галини Гасиндич. Дякую також медсестрам Галині Кравців, Вірі Гриньків, Галині Жук, Лесі Дребот, Наталі Недільській. За надані мені комфортні умови для лікування дякую головному лікарю Трускавецької міської лікарні Андрієві Кульчинському. Адже, лише за керівництва дбайливого господаря пацієнти лікарні можуть почувати себе, як удома. Тут і санітарні умови на високому рівні, і харчування, і обслуговування медичним персоналом.

Слова, винесені мною у заголовку цієї публікації-розповіді, свідчать, що без Божої допомоги чудес не буває. За моє одужання й виздоровлення молилася уся моя християнська спільнота, а також священики, монахи й монахині монастирів нашої Церкви. Тому, їм від мене особлива подяка. Та особливо я завдячую моїй дружині Галині, котра ні на хвилину не відходила від мене й молилася під час операції, а також дітям. Боже, нехай зійде Твоя благодать на лікарів та усіх, хто допоміг мені перемогти недугу.

"Ісусе, Світло наше,
Хай буде Тобі слава!.."
5 Нотатки правдолюба: Господь - цілитель, Він урятував мене Розкішна кругла клумба з різнокольоровими квітами. Посередині у великому колі високорослі пишні ружі, до них рядами-клумбами - троянди й кві...
< >